Бандура – це український народний струнно-щипковий інструмент, який популярний в Україні, та у Німеччині майже невідомий. Вона має високе світське й духовне значення для української культури. Історія бандури, кобзи дуже давня, під яку кобзарі, рапсоди-бандуристи виконували думи, історичні, жартівливі пісні, пісні до танцю.
У ході русифікації, яка відбувалася в Радянському Союзі, коли культури меншин намагались придушити та нав’язати російську, були вчинені жорстокі злочини проти українського населення та кобзарства зокрема.
У 1935 році у Харкові відбувся З’їзд народних співців Радянської України, куди з різних областей було звезено 337 делегатів. Головна мета звучала дуже традиційно, як для тих часів: “активне залучення народних співців до будівництва соціалізму”. Поїздка повинна була закінчитися у Москві, на станції “Козача Лопань”. Але всіх їх там було вбито, а інструменти спалено. Таким чином вважалося, що українська культура може бути знищена.
Революцію в розвитку бандури зробив український майстер, бандурист – Василь Герасименко, який після багатьох експериментів зробив можливим промислове виробництво бандури “Львів’янка”. Та цей інструмент отримав подальше поширення в українському суспільстві.
